село Литвинівка
Історія села
1999 року виповнилося рівно три століття з часу появи першої відомої письмової згадки про Литвинівку. Це велике, затишне і мальовниче село, що нині входить до складу Вишгородського району Київської області, розкинулось на території, яка за свідченням археологів здавна обживалася людьми. Але що ми, литвинівці, знаємо про минуле нашої малої Батьківщини? Нажаль давня історія села оповита забуттям та невідомістю.
Єдину загальнодоступну історичну довідку про Литвинівку (нараховує вона лише кілька рядків тексту) подано у томі “Київська область” двадцятишеститомної “Історії міст і сіл Української РСР”. З неї довідуємось, що: “Вперше Литвинівка згадується в історичних джерелах XVII століття”. Все. Жодних подробиць чи уточнень. Саме документальна згадка про село з такою назвою нині є відправною у визначенні часу заснування Литвинівки. Чи можна її вважати точною? Де знаходилось поселення з такою назвою? Ці питання ще донедавна залишалися без відповіді так само, як і залишалися невідомими сторінки найдавнішої історії нашого краю.
Звідки ж така екзотична назва Литвинівка? Села Литвин, Литовка, Литвинець, Литва, Литвяки, Литвинівка, Литвиненків, Литвиненка, Віта Литовська та інші – всього 25 сіл з такою основою в назвах – зустрічаються на середній Наддніпрянщині, на Правобережній Україні та на західних землях. Походять вони переважно від прізвищ. Литвинами, литвяками називали вихідців з колишнього Великого князівства литовського, насамперед білорусів, землі яких за часів мін довга, Гедиміна та Ольгерда (ХІІ – ХІV ст.) входили до складу Литви. Справжніх литовців на українських землях було не так і багато, литвинами називали спочатку білорусів, а пізніше – українців із північних земель, носіїв північно-українських говірок. Прізвища з цією основою поширені по всій Україні, тільки на півдні України переселенців з Білорусії називали литвинами, а на Полтавщині – литв яками. У козацьких реєстрах зустрічається і козак Литовець (1649 р.), і козак Литовченко (1707 р.) – це або українці, або білоруси, бо литовців серед козаків не було.
Видатні постаті нашого села:
1. Повний кавалер чотирьох Георгіївських хрестів Пилипенко Ф.П.
2. Фахівець із мануальної медицини, поет Артеменко М.В.
3. Голова Верховного суду України Якименко О.І.
4. Доктор біологічних наук Микитенко А.
5. Герой Радянського Союзу Михайленко І.В.
та багато інших, простих громадян нашої України
Вечір у Литвинівці
Знов верби нахилилися,
Зронили коси в став,
Водичкою умилися,
Бо дощик перестав.
Притихнув гай березовий,
Не чути пісень здаля,
Вже сходить над долиною
Вечірняя зоря.
Всі травм притулилися
До теплої землі,
Туманами укрилася,
До ранку спать лягли.
Стоять гаї замріяні,
Вже спочива земля.
Далеко в небі синьому
Поблискує зоря.
Артеменко Микола Васильович
Давня історія села Литвинівка
На кінець 80-х років минулого століття на території та в околицях села не було виявлено переконливих свідчень життєдіяльності давньої людини, а отже, ми не мали конкретних підстав предметно та обґрунтовано говорити про історію цієї місцевості в первісну добу, про час заселення краю. Проте, у 1988 році на південно-західній околиці Литвинівки доцентом Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова Потильчаком О.В. було виявлене різночасове поселення перше ж ознайомлення із знахідками дозволило стверджувати, що людина обживала цю частину басейну лівого берега річки Ірпеня ще в епоху неоліту (др. пол. V – III тис. до н.е.). Проведене протягом наступного десятиліття дослідження пам’ятки підтвердило, що життя людини на цьому місці не припинялося до початку чи навіть середини ХVІІІ ст. З великою часткою вірогідності можна говорити про те, що саме на місці археологічної пам’ятки часів неоліту – раннього залізного віку у XVII – XVIII ст. існувало поселення відоме в письмових джерелах як Литвинівка.
Влітку 1989 року під час звичайної прогулянки околицями рідного села Олександр Потильчак звернув увагу на розкидані поверх однієї з піщаних дюн фрагменти керамічного посуду. При більш детальному огляді виявилося, що перед ним сліди діяльності людини минулих епох, а точніше – залишки давнього поселення. Воно розміщується між сучасними селами Литвинівка та Миколаївка на південний-схід від центральної частини Литвинівки (приблизно на відстані 400 – 500 м. від кутка “Переселення” та північно-західніше кутка “Слобода”) . Пам’ятка розташована на підвищенні другої надзаплавної тераси струмка, що в п’яти кілометрах нижче по течії впадає у річку Кізку – ліву притоку Ірпіня Вже первинне обстеження дозволило виявити досить різноманітній та численний підйомний матеріал, що дав підстави вважати це поселення так званою багатошаровою (точніше – різночасовою) пам’яткою, тобто такою, де зустрічаються сліди культурної діяльності людини багатьох історичних епох. Хронологічно виявлений матеріал охоплює час від V тис. до н.е. до XVII ст. н. є. , і свідчить про існування на цій території племен неоліту, епохи бронзи, раннього залізного віку, а виявлення знахідок пізнього середньовіччя засвідчує, що життя на цьому місці не припинялося і тоді. Численні знахідки – кераміка, вироби з каменю, окремі бронзові і залізні речі зустрічалися не лише на всій площі піщаної дюни, але й на сусідній покритій трав’яним дерном території надзаплавного підвищення. Піщаний видув має форму горизонтального еліпса який постійно змінюється у розмірах так як поверхня землі то оголюється, то знову заростає трав’яним покровом.
Виявлене поселення досліджувалося Потильчаком періодично протягом 1989 – 2000 років. Також історико краєзнавчий гурток «Легіон» у період з 2005 по 2007 роки проводив розкопки та пошуки решток кераміки. За цей час було зібрано колекцію підйомного матеріалу, проведено шурфування та вивчені геологічні умови пам’ятки. Неодноразові спроби виявити культурний шар на місцезнаходженні методом закладання шурфів наслідків не дали і всі відомі на сьогодні матеріали з поселення Литвинівка -1 – це підйомний матеріал культур неоліту, епохи бронзи, скіфського часу, ранніх слов’ян та українського середньовіччя.
Обстеження пам’ятки показало, що найбільша концентрація знахідок спостерігається у північно-східній її частині по краю другої надзаплавної тераси правого берега струмка. Огляд прилеглої території виявив, що межі поселення могли бути значно більшими, адже характерна кераміка (приміром, доби бронзи) зустрічається на значній площі. Топографія пам’ятки є типовою для поселень носіїв археологічних культур епохи неоліту – раннього залізного віку.
Комплекс виявлених на поселенні Литвинівка-1 найдавніших старожитностей відноситься до часу нового кам’яного віку (неоліту) та представлений керамікою дніпро-донецької культури, що датується другою половиною V тисячоліття – III тисячоліттям до н.е. Всього у складі зібраного підйомного матеріалу Потильчаком виділено 5 фрагментів кераміки цієї археологічної культури серед яких 3 – це фрагменти вінець. Рештки посуду мають типову для дніпро-донецької культури орнаментацію у вигляді відбитків гребінцевого штампу. Вінця належать широкогорлим посудинам. Колір “тіста” (суміш з глини та інших природних матеріалів) чотирьох фрагментів кераміки коричневий, одного – світло-сірий. Саме “тісто” із значним вмістом трави. Підібрані на піщаному видуві рештки кераміки імовірно належать трьом горщикам так як простежується подібність складу “тіста” , його кольору та орнаментації посуду. Неолітична кераміка на поселенні Литвинівка-1 свідчить, що людина заселила цю місцевість ще VII – V тисяч років тому. Це були родові групи людей, які займалися мисливством, рибальством , вже знали культурні злаки та домашніх тварин. Зазвичай неолітичні племена дніпро-донецької культури селились поблизу води, на низьких терасах річок. Тут в оточенні луків та лісів можна було знайти і чудові мисливсько-рибальські угіддя і повнотравні пасовища та родючі землі придатні для примітивного землеробства.
Однією з найбільших груп знахідок виявлених на поселенні Литвинівка -1 є матеріали археологічних культур епохи бронзи. В межах Середнього Подніпров’я так званий “бронзовий вік” датується ІІ тис. до н.е. і на території сучасної України він змінюється кіммерійсько-скіфським часом раннього залізного віку. В цей період з’являється перший штучний метал – бронза (сплав міді та олова). Бронзові знаряддя відігравали велику роль у житті тогочасного населення, проте не витіснили повністю з ужитку кам’яні вироби. Поряд із металевими серпами, вістрями списів, стріл тощо широко використовували їхні крем’яні аналоги. З каменю виготовляли бойові сокири-молоти, зернотерки та інше. Бронзовий вік умовно поділяють на три періоди: ранній, середній і пізній. Карта розселення племен цієї доби на сучасній території України і зокрема у Центральному Поліссі досить строката. За новітніми даними протягом II тис. до н.е. на нинішніх українських землях існувало понад 10 археологічних культур епохи бронзи. За типами господарства та етнографічними ознаками їх можна поділити на дві основні групи: скотарські та землеробсько-скотарські культури Лісостепового Правобережжя, Волині та Прикарпаття; скотарські культури Північного Причорномор’я та Приазов’я. Окремі культури епохи бронзи розвивалися також у Лісостеповому Лівобережжі та на Закарпатті.
Під час детального вивчення зібраного підйомного матеріалу виявилося, що чимало його належить відомим культурам бронзового часу, які локалізуються саме на території середньої течії Дніпра. Проте, належність значної частини знахідок (фрагменти кераміки, крем’яні відщепи та вироби з нього) певній археологічній культурі не може бути точно встановлена, а речі відповідно датовані. Основну групу матеріалів епохи бронзи на поселенні представляють речі належні середньодніпровській культурі шнурової кераміки а лебедівській культурі, зустрічаються також фрагменти кераміки та окремі вироби з кременю і бронзи, що пов’язуються з тшинецькою, катакомбною та білогрудівською етнокультурними спільностями. Основним заняттям населення всіх цих культур було скотарство і землеробство
Комплекс середньодніпровських старожитностей періоду ранньої бронзи на поселенні Литвинівка-1 репрезентований рештками керамічного посуду та фрагментом нижньої частини кам’яної шліфованої сокири з просвердленим для ручки отвором. Камінь з якого виготовлена бойова сокира це – один з гранітів темно-сірого кольору у якому зустрічаються чорні та світло-сірі включення. Сама сокира досить масивна і у цілому вигляді її вага могла становити близько1 кг. Датується знахідка першою половиною П тис. до н.е. Решту матеріалів середньодніпровської культури виявлених на пам’ятці становить кераміка. Серед них виділені фрагменти тонкостінного (столового) посуду та один фрагмент товстостінної (кухонної) кераміки. Всі вони мають характерну для середнього і пізнього етапу середньодніпровеької культури орнаментацію та склад “тіста”. Так, рештки столової кераміки з товщиною стінки 5 – 8 мм орнаментовані нарізними лініями, що утворюють ялинкові композиції, а також відбитками шнура. Глина добре вимішана з невеликим вмістом піску. Фрагмент “кухонного” глечика з товщиною стінки близько 1 см орнаментований характерними нарізними лініями з лівим нахилом. Характерні ознаки кераміки виявленої на поселенні дозволяють датувати матеріали середньодніпровської культури фінальним періодом середнього етапу середньодніпровської культури , тобто початком II тис. до н.е.
Поряд з матеріалами середньодніпровської культури шнурової кераміки старожитності епохи бронзи на виявленому місцезнаходженні репрезентовані також рештками матеріальної культури племен лебедівської спільності. Це перш за все бронзова булавка з кільцеподібною голівкою довжиною 4,7 см, а також сім фрагментів характерної кераміки. Серед них виділяється уламок вінця глечика з цікавим оздобленням насічками по краю та ногтевими вдавленнями у горловій частині. Він тонкостінний, обпалений полум’ям і єдиний у своєму роді виявлений на поселенні. Співробітник інституту археології НАН України С.Д. Лисенко датує його кінцем II – початком І тис. до н. є. та відносить до кераміки так званого кощіївського типу лебедівської культури. Бронзова булавка та інші чотири фрагменти товстостінної кераміки цієї культури, що мають характерне оздоблення у вигляді наліпних валиків датуються дослідником ХП -XI ст. до н.е. Виготовлена вона з червоної глини зі значними домішками товченого граніту, кварцу та піску і є характерною для епохи пізньої бронзи Середнього Подніпров’я.
Серед кераміки епохи пізньої бронзи у складі підйомного матеріалу виділяються також окремі фрагменти посудин. Які за характерними ознаками могли належати носіям тшинецької та катакомбної археологічних культур. Скоріше за все ця кераміка опинилася на поселенні Литвинівка-1 як результат міжплемінних зв’язків, адже територія Київського Полісся ніколи не входила в ареал розповсюдження цих культур. Принаймні, стосовно катакомбної етнокультурної спільності це можемо сказати з
певністю. Виявлений на поселенні матеріал катакомбної археологічної культури С.Д. Лисенко схильний визначати початком II тис. до н.е., а кераміку тшинецької культури дослідник датує серединою І тис. до н.е.
У складі колекції крем’яних виробів з поселення викликає цікавість уламок крем’яного серпа, який пов’язується з матеріальною культурою населення білогрудівської спільності. Фрагмент кінчика серпа дуже обпечений у вогні та датується другою половиною П тис. до н.е. Серп скоріше за все, як і кераміка тшинецької та катакомбної культур був свого часу імпортований мешканцями відкритого нами поселення.
Серед матеріалів епохи бронзи, що їх ми не маємо змоги точно датувати та предметно прив’язати до певних археологічних культур слід назвати низку знайдених крем’яних виробів. Серед них: ретушер для виготовлення знарядь із кременю, скребки та вістря стріл. Усі вони досить приблизно можуть бути датовані часом пізньої бронзи, а можливо й пов’язані з населенням пізнього етапу сосницької (лебедівської) культури про виявлені знахідки якої йшлося вище.
Початок І тис. до н.е. ознаменувався істотними змінами в господарстві, культурі та побуті давнього населення України . Це був час коли на зміну бронзовим знаряддям приходять залізні. Тоді, в епоху раннього заліза, територія Середнього Подніпров’я і півночі сучасної України заселяється носіями милоградської та підгірцевської культур (окремі дослідники об’єднують ці культури в одну підгірцевсько-милоградську) пам’ятки яких розповсюджені і в Київському Подніпров’ї. На поселенні Литвинівка-1 виявлені декілька знахідок про належність яких населенню підгірцевсько-милоградських племен можемо говорити з певністю. Це передусім вишуканих форм лита бронзова підвіска так званого підгірцевського типу, що датується серединою І тис. до н.е. ( Див.: Рис. 1.8.8.) , численні вироби з глини та їх фрагменти – прясла, уламки т.з. “курильниць”, тонкостінного та товстостінного посуду тощо. Милоградська ліпна кераміка, яка відзначається ретельним виконанням та складні вироби з бронзи типу виявленої підвіски можуть свідчити про певний розвиток ремесла у племен носіїв цієї культури. Зокрема “тісто” як столового так і кухонного посуду ретельно вимішане, майже без сторонніх домішок. Поверхня самого посуду ретельно розгладжена та орнаментована у верхній частині вдавленнями палички і так званими “перлинами”, що утворювались шляхом видавлювання з внутрішнього боку посудини. Відоме також оздоблення посуду з допомогою нігтьових защемів. Подібним чином орнаментувались переважно вінця милоградської кераміки .
Про те що життя на поселенні Литвинівка-1 не припинялося і надалі свідчать знахідки предметів раннього слов’янського часу (першої половини І тис. н. є.). Це був час коли територію Центрального Полісся, як і все Середнє Подніпров’я заселили племена зарубинецької , а згодом черняхівської та київської культур частина населення яких пов’язується з попередниками слов’ян. До цього часу відносяться виявлені на пам’ятці бронзова фібула ІV ст. н.е. та окремі фрагменти грубої товстостінної кераміки характерної для матеріалів київської культури.
Із знахідок пізніших епох на поселенні цікавими є: залізне вістря стріли довжиною 6 см, керамічна люлька з жовто-зеленою поливою, що датується ХVП ст., а також невеликий скарб дрібних монет польського, литовського та прибалтійського карбування про який мова піде далі. Всі вони свідчать про те, що життя у цьому місці продовжувалося, або відродилося і в пізньому середньовіччі.
Підводячи підсумки слід сказати, що виявлення чергової різночасової пам’ятки, на цей раз в околицях села Литвинівки Вишгородського району Київської області, не лише дозволяє поповнити археологічну карту київського Полісся, але й відкриває можливості якісно нового етапу вивчення раніше невідомих сторінок історії рідного краю. Тепер ми можемо з певністю стверджувати, що людина почала заселяти ці території басейну Ірпеня принаймні VII тис. років тому, а зручний ландшафт і природнокліматичні умови сприяли тому, що околиці сучасної Литвинівки залишалися обжитими впродовж багатьох тисяч років. Змінювалися часи і цивілізації, культури і племена, але незмінним залишалося прагнення людини до освоєння оточуючого її середовища, до вдосконалення господарства, що вело за собою розвиток продуктивних сил і прогрес людської спільноти загалом. Саме ці процеси ілюструють виявлені на пам’ятці Литвинівка-1 археологічні матеріали доби неоліту, епохи бронзи, раннього заліза та українського середньовіччя
Матеріал надав Олександр Валентинович Потильчак – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедрою джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова