Інтегральний навчальний потенціал учня: гармонійний розвиток кожного

Публікація статті «Пізнай дитину – навчай дитину» викликала певний резонанс серед педагогічної спільноти. Це зумовлює потребу в більш детальному та академічному аналізі понять і підходів, закладених у зазначеній праці. Адже саме понятійний апарат становить методологічний фундамент будь-якого наукового дослідження та обґрунтування.PROMOОсвітній комплекс «Євроленд» запрошує учнів до початкової школи та ліцею

У даному випадку такою вихідною категорією є інтегральний навчальний потенціал учня (ІНПУ) – «Integral Learning Potential of a Student», концепт, що може визначити новий напрям у розвитку сучасної педагогічної думки та практики.

Інтегральний навчальний потенціал учня (ІНПУ) – це комплексна, багатовимірна характеристика можливостей і ресурсів дитини для ефективного навчання в конкретних умовах, що охоплює інтелектуальні, мотиваційні, емоційно-вольові, фізіологічні, соціально-комунікативні, творчі, безпекові, середовищні та інші чинники. (До середовищних чинників належить педагогічний ресурс – сукупність конкретних людей та інституцій (учителі, батьки, наставники, викладачі гуртків і курсів, тренери, соціальні працівники тощо), які безпосередньо впливають на навчальну траєкторію учня та створюють умови для розкриття його потенціалу).

ІНПУ розглядається як динамічне поле можливостей, що змінюється в часі, відображає взаємодію внутрішніх ресурсів дитини та зовнішньої підтримки і може бути об’єктивно виміряне, розвинуте та посилене завдяки індивідуалізованому підходу, сучасним методам діагностики та педагогіці партнерства.

ІНПУ запропоновано як новітню педагогічну концепцію на тлі реформи Нової української школи з метою переорієнтації школи на глибоке знання про дитину та розкриття її потенціалу.

Передумови та розвиток поняття

Ідея, що лежить в основі ІНПУ, пов’язана з попередніми науковими уявленнями про навчальний потенціал учня (також здатність до навчання, навчальність, научуваність). На відміну від загальних здібностей (вроджених чи набутих обдарувань у певній сфері), навчальний потенціал підкреслює спроможність дитини до засвоєння нових знань за сприятливих умов.

Концепція навчальної здатності вперше чітко сформульована Левом Виготським у вигляді теорії зони найближчого розвитку, яка показала, що різниця між актуальним рівнем розвитку дитини та рівнем, якого вона може досягти за допомоги дорослого, є показником її прихованого навчального потенціалу.

Цю ідею згодом розвивали інші радянські психологи: так, Зінаїда Калмикова трактувала научуваність як систему інтелектуальних властивостей (узагальненість, глибина, гнучкість мислення, саморегуляція, самостійність тощо), від яких залежить продуктивність навчання.

Історично дослідження навчального потенціалу зосереджувалися головно на когнітивних аспектах та рівні розумового розвитку учня.

На рубежі другої половини ХХ століття в зарубіжній психології з’явилися динамічні підходи до оцінювання навчального потенціалу. Зокрема, ізраїльський психолог Рувен Фейєрштейн запровадив методику динамічного оцінювання (пристрій оцінки навчального потенціалу, LPAD) як альтернативу статичним тестам IQ, обґрунтувавши це теорією структурної когнітивної модифікованості – ідеєю про принципову здатність інтелекту до зміни під впливом навчання. У його підході інтелект розглядався як динамічний процес взаємодії із середовищем, а оцінка фокусувалася на тому, як дитина навчається за умов опосередкованої допомоги, а не лише на кінцевому результаті тесту.

Американський дослідник Мілтон Будофф у 1970-х роках також розробив процедури оцінювання навчального потенціалу для дітей із низькими результатами тестів, демонструючи, що за умови тренування багато з них здатні показати значно вищий рівень розуміння, ніж передбачали традиційні тести. Ці роботи заклали підґрунтя для переосмислення поняття потенціалу учня як такого, що може розкриватися поступово й не зводиться до фіксованих показників.

У сучасній педагогіці передумовою виникнення ІНПУ стала потреба цілісного підходу до розвитку дитини. В Україні концепція дитиноцентризму, закладена в реформі «Нова українська школа», висунула на перший план педагогіку довіри та партнерства, де акцент зміщується з контролю знань на підтримку індивідуального розвитку учня.

Однак практична реалізація цих принципів потребувала нового інструментарію – більш комплексного розуміння можливостей кожної дитини. Саме на це запитання покликана дати відповідь концепція інтегрального навчального потенціалу учня (ІНПУ).

На відміну від традиційного розуміння навчального потенціалу, що розроблявся переважно в межах когнітивної психології (від теорії зони найближчого розвитку Л. Виготського до динамічного оцінювання Р. Фейєрштейна та його послідовників), ІНПУ пропонує якісно новий підхід. Його інноваційність полягає у цілісному, інтегральному та міждисциплінарному баченні всіх можливостей дитини в їх динамічному розвитку та взаємодії.